Олександр Летючий, він же дядя Саша, він же – солдат тієї війни, що 'чомусь назвали 'АТО'', – надиктовує свої історії, щоденникові записи, восьмирічному Матвійкові. Про пережите. Про життя на передовій, буденно-страшне, коли звикаєш 'до вигляду крові, до смерті, навіть до думки про власну смерть'. Бо 'смерть стала нормою життя і без цього можна збожеволіти'. Але тут же – є і місце солдатському братерству, гумору, взаємовиручці. Так і про таке може розповісти тільки очевидець - в найдрібніших деталях і нюансах, невідомих 'цивільним'. Коли пишуть щоденник? Коли є що сказати, коли не можеш не говорити. І навіть коли говорити вже не можеш. Тому що тебе вже немає. Ти став янголом-охоронцем. Але душа, як і раніше, болить, - щоденник пишеться. І дитина дала тобі ім'я – 'Андерсен'. Хоч все розказане – зовсім не казка...
