Поезія Любомира Стринаглюка сповнена глибокого метафоризму, помноженого на передапокаліптичні візії, які особливим чином переплітаються з особистою історією автора. Жмуток імпресій майстерно перепущений через оригінальну образну систему. А щоб сприйняти внутрішню логіку цих текстів інколи треба докласти певних зусиль. Такий спосіб рецепції ґрунтується на принципах співтворчості, які сповідує поет. За його задумом реципієнт, керуючись власним естетичним смаком і досвідом, та ще й чуттям, має виткати оригінальні видива, а каркасом для них – образна система цієї книжки. Автор означує свої візії знаком тривоги, неспокою: цей стан і справді витає в повітрі, але він жодним чином не посягає на свободу читацьких інтерпретацій, ба більше – всіляко вітає її.
