У 'Дублінцях/Dubliners' (1914) Джеймса Джойса (1882 – 1941) читач не знайде авангардного експериментаторства 'Улісса' та безоглядної сповідальності 'Портрету митця замолоду'. Однак насичений психологізм оповіді, емоційність фрази, увага до компрометуючих деталей, небажання вдаватися в ідеалізацію та моралізаторство, готовність шокувати 'набожних та благочестивих', як і усвідомлення того, що колір батьківщини – не завжди блакитний відтінок неба, але також монотонна сірість дощового дня та брудно-коричнева багнюка дублінських вулиць – усе це дозволяє безпомилково упізнати стиль пізніше знаменитого на весь світ автора, а заразом робить цю збірку малої прози Джойса визначним досягненням модерністської літератури.
