У п’ятьох оповіданнях Інґеборґ Бахман постають майстерно змальовані образи жінок, які живуть у світі абсурдної синхронності, паралельного послуговування мовами, співіснування досвідів та відчуттів. Героїня титульного оповідання, кваліфікована перекладачка, під час короткої відпустки з майже незнайомим чоловіком виявляє, що ні вона, ні він не мають що сказати одне одному, інертна молода дівчина, найбільше щастя для якої спати до полудня або просиджувати днями в перукарні, Міранда, яка свою короткозорість вважає 'даром Божим', бо та дає їй змогу не бачити у всіх деталях злостивість, мерзенність і огидність цього світу, стара пані Йордан, яку єдиний син великодушно прирік на самотнє існування в маленькому помешканні, успішна фотокореспондентка, яка приїжджає навідати батька в старому домі своєї юності – всі вони в наївному зворушенні або в болісному усвідомленні переживають ту довгу мить жаху, протягом якої виявляють, що було, що є і що могло бути.
