Мандруючи США, Мексикою, Марокко, а також Парижем і Лондоном, Керуак записує в прозі чистої поезії своє життя в дорозі: як стоїть на платформі поїзда, який мчить повз поля, вкриті колючими кактусами; як спостерігає за своєю першою коридою в Мексиці під акомпанемент опіумних марень; як з головою поринає в бурхливе нічне життя Нью-Йорка; як ховається від світу серед засніжених гірських вершин північно-західної Америки; як медитує на освітленому сонцем даху в Танжері; або як закохується в Монмартр і величну білизну базиліки Сакре-Кер. В опублікованій у 1960 році збірці малої прози 'Самотній мандрівник' як завжди відвертий та джазовий за стилем Керуак розкриває і нескінченне розмаїття людського життя, і власну енергійну філософію самореалізації.
