Азійський кінематограф: від класики до 'нової хвилі' (1950-1990). Asian Cinema: From The Classics To The 'New Wave' (1950-1990)
Повоєнні десятиліття — період справжнього вибуху для азійського кіно.
У Японії з'явилися фільми, які назавжди увійшли в історію світового кінематографу: 'Сім самураїв' Куросави Акіри й 'Токійська історія' Одзу Ясуджіро. Ці роботи відкрили Японію світу й дали відчуття, що кіно може бути не тільки розвагою, а й глибокою філософською розмовою.
У Кореї цей час позначений 'золотим віком' 1950–60-х, коли Кім Кійон зняв 'Служницю' — фільм, який і сьогодні називають одним із найсильніших у корейському кінематографі. Тоді ж працювали Шін Санок та Ю Хьонмок, що під цензурою творили драми про соціальні травми й втрати.
У Китаї з кінця 1940-х років кінематограф піддається жорсткій цензурі з боку комуністичної партії. На зламі 1980-х з’являється 'п’яте покоління' режисерів — Джан Їмов ('Червоний ґаолян') і Чень Кайґе ('Прощавай, моя наложнице'), які вперше представили китайське кіно на фестивалях Європи й зробили його частиною глобальної культурної розмови.
