У другому романі неофіційної Бекетівської трилогії старий Малон веде внутрішній монолог про своє життя, очікуючи на смерть. Прикутий до ліжка, він вигадує і пригадує історії, в яких межа між реальністю і вигадкою — розмита, а персонажі — фрагментарні. Бекет відкидає традиційну сюжетну оповідь, щоб показати неможливість досягнути будь-якої мети, пишучи й розповідаючи історії.
