До доктора психологічних наук Свена Бесека у Німеччині звертається біженка з України на ім’я Людмила. Вона просить допомогти їй налагодити стосунки з шістнадцятирічним сином Марком, який разом зі своїм батьком мешкає у Швейцарії. Людмила розповідає про щасливе життя Марка з його татом, про їхні мандри світом, які описує з такою точністю, немов подорожує разом з ними. Вона говорить про щоденне спілкування з татом Марка через відеозв’язок, до якого Марк ніколи не долучається, бо сердиться на неї. 'Роман показує мені Марка, але Марк завжди або затуляє обличчя, або відвертається. Вчора, наприклад, Марк натягнув на голову футболку – щоб я не бачила його обличчя. Він поводиться, немов мала дитина…'.
Після кількох зустрічей з Людмилою у доктора Бесека виникають підозри щодо правдивості її слів, тому він їде спочатку до Швейцарії, де не знаходить ні Марка, ні його батька, а потім – до України. Там він дізнається, що будинок Людмили було повністю зруйновано російською ракетою під час нічного бомбардування міста, а Марк та Роман, які у момент прильоту ракети мали спати в будинку, безслідно зникли.
