В українській літературі так ніхто не пише. На таке читання рідко щастить. 'Які сильні натури і як красиво вони живуть', 'Ні, неможливо таке витерпіти', 'Який колоритний текст', — налітають думки. І вже хочеться зустріти отого невгамовного і не по літах мудрого Митрика, без якого роману не було б. І почути голоси родаків, без яких не було б такого Митрика. І побачити наяву Небесі — місцину села, де хата його родини.
Для людей, з чиїми сходяться його стежки, він — збийвіч, збитошник і навіть кривдник. А насправді в нього — дивовижно витончена душа. Все його цікавить, усе він вразливо бачить.І чинить так, як розуміє правду. І далеко не всім солодко від його правди.
