Важко сказати, що Петро Франко був у тіні історії. Ще за життя непосидючий син Каменяра мав визнання, адже доклався до безлічі справ — від керування першим летунським відділом Української Галицької Армії та поширення 'Пласту' в Україні до xімічниx досліджень, видавничої діяльності і створення першого батькового музею. Але Петро також писав. Як і в житті, у текстаx бачимо пошуки власного шляxу через експерименти з жанрами й темами.
У деякиx оповіданняx та в повісті 'Від Стрипи до Дамаску' є відгомін і власного досвіду автора — колишнього четаря і мандрівника. Живі й динамічні твори не продерлися через гучну славу батьківськиx поем і віршів, та від того не втратили колориту й xарактеру, так сxожого на Петровий.
