Поеми Павла Мовчана – це своєрідні жанрово-стильові вітражі, які імпульсивно проміняться тривожно-запитальною енергією духопіднесення. Раптові перепади ритму, згущення і несподівані прояснення настроїв та переживань, емоційно-експресивне, напружено-почуттєве рефлексування – все це засвідчує й виражає діалектичну суперечливість духовних пошуків митця, який постійно перебуває або у внутрішньому діалозі зі самим собою, або в діалогічному спілкуванні лиричного 'власне автора' з об'єктом рефлексії.
Властива для його поем 'Відчай', 'Потоп', 'Вогонь' фрагментарність, різнорідність ритму монологічного виповідання, динамічна пульсація думки, зосередженої на пізнання себе, розіп'ятого на хресті сумнівів і переживань, неспокійні, бурхливо емоційні розмисли про духовно-історичні травми свого народу і людства засвідчують поривання поета осягнути неповторне, запліднене духом творчості людське буття-у-світі.
