Тут усе неначе оповите ілюзорністю, а реальність усякчас обертається маревом і тихо відлунює. Виборсуючись із видив, персонажі в своїх роздумах і діалогах шукають визначеності, блукають у лабіринтах поетичних проб і кінематографічної текстуальності. Вони – паладини луни, які рухаються навпомацки, перечіпаються через алюзії, сновидіння й оповіді, щоби нарешті вийти на довгоочікувану твердь.
