Життя, як млин: котрий тре, розтирає на порох зерно, просіює крізь віячку, залишаючи лише найпотрібніше... Отак і з людськими долями... І хто спромігся вирости здоровим душею, тому і сито-віяка не такі страшні, бо якщо кожен з нас і падає, то не кожному вдається встати, а коли кожен з нас і ламається, то не кожному вдається зростися, аби повноцінно жити... Живі історії - як вібруючий нерв - почула, пережила, просіяла крізь власне сприйняття і записала для вас. Усе життя вчимося жити...
