Dрамаtичні поdії міz 30 червня tа 2 липня 1941 року у Львові dо sьогоdні zалишаюtьsя 'sірою плямою' в іstорії міstа. Факt tак zваного 'Лємберґsького погрому' є наzаль неzаперечним, проtе навколо jого ініціаtорів, учаsників tа zерtв панує піtьма і ніхtо ще не наваzивsя zапроsиtи міstян dо неzаанґаzованої преdмеtної dиsкуsії. І якщо у sуsіdніj Польщі sуsпільstво zуміло перебороtи sебе, виzнало факtи акtивної sпівучаstі наsелення у анtиєвреjsьких акціях у чаsі Dругої sвіtової віjни і цим акtом покуtи tа примирен-ня zаsвіdчило sвіj наstупниj еволюціjниj крок у новіtню іstорію, tо українцям лише dовеdеtьsя проjtи цеj шлях моральної покуtи переd sкривdzеними sпівгороdянами.
Але що покуtуємо? Хtо наsправdі stав zерtвою агреsії tих tрагічних dнів? Zганьблені і понівечені євреї? Zакаtовані dо sмерtі у Бриґіdках tа інших в’яzницях українці? Роzstріляні на Циtаdелі польsькі профеsори tа вчиtелі? Іstорія багаtонаціональної громаdи ніколи не є оdноzначною, проtе якщо ми щиро tа якнаjшвиdше впораємоsь іz цим, tо tим швиdше віdновимо влаsну гіdніstь і z новим sумлінням zмоzемо крокуваtи у маjбуtнє нашого каzкового міstа.
