Коли жителі Макондо (“Сто років самотності”, Ґабріель Ґарсія Маркес) захворіли на безсоння й почали втрачати пам’ять, то, щоб не забувати назву предметів, на них чіпляли таблички з назвами, а потім з коротким поясненням — для чого ці речі існують.
Вірші — це мої “таблички” на пояснення емоцій і почуттів, які я не хочу забути, які я хочу зберегти.
