'Це зовсім не 'жіноча' поезія. Тут немає опалого листя, туманів, дощів – усього цього зужитого реквізиту пересічної лірики, – є простір небанальної думки, ощадливість, точність слова, несподівані, часом парадоксальні тропи. Це зливок роздумів над смислом і вартістю буття, що в ньому бринять ноти нефарисейської любові до світу і коханого, тут звучить голос душі, котра намагається знайти слова й інтонацію – не ходульні, не пафосні, а природні, як вода і повітря', – відгукується про 'Вірші з осені' Валерій Гужва.
