Існує поезія, у яку занурюєшся поволі, але вірші Богуслава Поляка не такі. Цілісність і самодостатність цієї поезії одразу накривають з головою. Перед читачем аж ніяк не чергова спроба описати дійсність — це сміливе творення нового світу, де діють зовсім інші правила.
Хтось називає ці вірші герметичними, хтось бачить у них експресіоністську естетику, але марно намагатися класифікувати поезію, до якої кожен іде з власної темряви, щоб відкрити нові світи. Післямова Олега Коцарева.
